Ігор Світлий

Сьогодні день без сонця, з ранку дощ. В легкої прохолоді бризом пахне. Глибокий подих, та тримтяче щось, Як у ві сні, в нас обережно ахне. Пройде теплом, як брижа по воді, Вона проходить, та вкриває тіло, Росою квітку в кожній пелюстці, І будить в нас щось спляче, несміливо... Ти любиш дощ, та все із ним як вдох, Біг крапель, візерунки в склі прозорі, Як і цю мить, коли з тобою вдвох, Під тріск вогню танцюють дощ та море... Сьогодні дощ, Ти, я, Сьогодні.   *** Сегодня день без солнца, дождь с утра. Прохладой легкой, слово бризом пахнет. Глубокий вдох, вскружится голова И что-то в нас неосторожно ахнет. И дрожь пройдёт, как рябью по реке, Она проходит покрывая тело, Росой цветок на каждом лепестке, И будит что-то спящее, несмело... Ты любишь дождь и всё, что есть о нём, И капель бег, и по стеклу узоры, Как этот миг, когда с тобой вдвоем, Под треск огня танцуют дождь и море... Сегодня дождь, Ты, я, Сегодня.… 20.10.2021

Кориця в каві, несолодкий шоколад, Гвоздики крапелька в гарячу філіжанку. Жовтогарячий за вікном дрімає сад, Яскраво сяє вересневе сонце зранку. І теплий подих, у твоїх обіймах сон, У день недільний твій цілунок до сніданку, Що на губах моїх лишає кави тон, Твоєї ніжності, як в ранньому серпанку. Грайливе сяйво за вікном, дзвінкий твій сміх, Заплющив очі, наче гріє сонце душу, Хоча насправді все це від долонь твоїх, Твоїх очей, твого тепла, зізнатись мушу. Кориця в каві, несолодкий шоколад, Гвоздики крапелька, та ще, про що я знаю, Тобі шепоче, ще не сплячий, листям, сад, Моє до тебе, наче подихом: "Кохаю!"… *** Корица в кофе и несладкий шоколад, Гвоздики капелька в твоей горячей чашке. И красно-желтый за окошком дремлет сад, Под солнце яркое в сентябрськой рубашке. Дыханье теплое, в твоих объятиях сон, Воскресный день от поцелуя пробужденье, Что на губах моих, как легкий кофе тон, Как утро в дымке ранней, в нежности твоей я Игриво солнце за окном, твой звонкий с

І було холодно, і падав дощ, чи сніг, Але бруківка вкрилась кіркою із льоду Його колов її пальто комір із криг, Ії щока, що недоголена у моду. В розмитих відблисках тьмяного ліхтаря Вітрин неонових, як холоду світіння, А їй здавалося теплішого нема, Йому - життя не мало більшого воління. Хтось милувався на ходу, та біг дивак, Про щось в думках, та мріях, забувався знову Тонкою пряністю тютюн вдавав на смак, Ховали вікна від очей домів за штору Запнути щільно б так ... “Ну що ти там завмер? Замерзну зараз же, бо вовком стогне вітер” А в мене раптом пригадались, як тепер, Твоїх очей той блиск, ліхтар в тьмяному світлі. Як було холодно, і падав дощ чи сніг, І каблучки збивали лід у стін каплички, Ніжніше шовку були щоки, хутро з криг, І губ вологих, дотик, мокрі рукавички...   *** И было холодно, и падал дождь ли снег, Но покрывалась тонкой коркой льда брусчатка. Его колол её пальто промёрзший мех, Её, щека его, что выбрита не гладко.

Рожевий захід сонця, сплески хвиль, На дотик, як весняні, ще холодні. Я маю із тобою пару крил Тримаючи в своїх твої долоні. Квітневий вітер ще такий стрімкий, В моїх обіймах зігріваєш плечі, Неначе під проміннями струмки, А ніч вкриває темним небом вечір. По хвилях місяць до твоїх очей, І в блиску губ із посмішкою грає, За хмари, виглядає, знов втече, Як наче щось сказати нам він має. Ми ідемо по самій кромці хвиль, Цих почуттів, та я напевно знаю: З тобою поруч маю пару крил! Цей день... цю мить... твоє кохання маю! Рожевий захід сонця, сплески хвиль…   *** Закат из роз и всплески волн морских, На ощупь, как весенние, студёны. С тобою пара крыльев на двоих, Держу в своих руках твои ладони. Апрельский ветер всё ещё сильней, В моих объятиях согреваешь плечи, Как под лучами солнышка ручей, Ночь покрывает тёмным небом вечер. Луна по волнам до твоих очей, И в блеске губ улыбкою играет, Из тучи выйдет, спрячется за ней, Сказать ли, н

День новий філіжанкою кави аромоксамит, Або він починається чашкою з кольором чаю. І нехай зачекає на тебе, як кажуть, весь світ. Так, як я, світ очей твоїх кожного ранку чекаю. Або він починається з вітру, що любить тебе, Під час бігу з волоссям твоїм, відчайдух загравати, Де за кроком ще крок, та за колом, за кожним, нове, Та за кожним промінчиком ніжність мою відчувати. Або день починається з ночі, і з часу без сну, Бо ця ніч доторкнулася серця, збудила натхнення, Ти замрійливо кликаєш пензлем чарівну весну, Зустрічаєм зорю, ніч коротша від дня рівнодення. Нехай день починається ранком, що здійснює сни, Філіжанкою кави, чи чашкою з кольором чаю. Та нехай починається з того, що поруч є ти, Бо я дуже очей твоїх кожного ранку чекаю.   *** Новый день с ароматного кофе, воздушный зефир, Или он начинается вкусом бодрящего чая. И пускай подождет тебя, как говорится, весь мир. Так, как я, свет очей твоих, каждое утро встречая. Или он начинается с

Спить кохана, ще зарано. Прокидається зоря. Небо чисте бездоганно, Місяць ледве догоря. Тепла, ніжна та тендітна, Квітка-сонечко у сні. У моїх обіймах світла Посміхається весні. На губах твоїх духмяних, Що неначе пелюстки, Відіп'ю пилок весняних, Неквапливо, щоб ковтки По краплинці, як росою, У клітинку, серця стук, Напивалися любов'ю Наче в спрагу з ніжних рук. В подушки твоє волосся, Як у білий свіжий сніг. Теплий стиглий цвіт колосся, Глибкий подих, дзвінкий сміх. У очах яскраве сонце, Кава з ранку запашна. Грає промінь скрізь віконце, Ти, та ранок, та весна.   *** Спит любимая, так рано. Просыпается рассвет. В небе чистом, неустанно, Свет луны идет на нет. Так тепла, нежна, хрупка ты, Как цветочек, и во сне Ты в моих объятиях сладко Улыбается весне. На губах твоих и теле, Что нежны как лепестки, Отопью нектар весенний Не спеша я, чтоб глотки, Как по капельки росою, Учащая сердца стук, Наполнялись бы любовью, Словно в жажду

Прокидайся, Сонечко, розкривай промінчики, Підіймай голівоньку, обіймайте рученьки. Носиком до носика, губки теплі сонненькі, Ти смієшся лагідно, зі словами - Ну ти й... Небо за віконечком, та співучи пташечки, Що навчать співати всіх, навіть нот не бачивших. Наспіваю трохи я, ти в мене подушками, Справа не у голосі, просто ранок з плюшками. Із твоєю ніжністю, усмішкою твоєю Ой, такою зовнішні награно-суворою, Мила, вже прокинувся, встав, моя коханая, Ми встига...? Поїхали! Цьом, дня бездоганного. *** Просыпайся, Солнышко, просыпайтесь лучики, Поднимай головушку, обнимайте рученьки. Носик тёплый к носику, губки не проснутые, Ты смеёшься ласково, со словами - Ну ты и... За окошком ясное небо, птички певчие, Петь научат, кажется, даже неумевшего. Напою пол строчечки, ты в меня подушкою Дело же не в голосе, просто утро с плюшками. И с твоей улыбкою и с твоею нежностью, Ой, с твоею строгою, понарошку внешностью. Я проснулся милая, встал, моя пригожая, Усп

Змерзлий лютий та ранок зимовий, на вікнах вуаль, Що навпроти ще сплять, або спостерігають цікаво, Ніби в ніч гостював заблукалою миттю містраль, Залишивши тобі круасан та паруючу каву. Щоб твій ранок був теплим і ніжним, таким же як ти, А пробудження легким, на дотик губами до тіла. Крадькома квіти мріють твоєю красою цвісти, І звичайно що я, що смієшся, я бачу, очима. На столі стопки книг, та паперу, очікують рук. Середа - день сьогодні новий, аж ніяк сірі будні, Навіть в лютий птахи щось співають, луна перегук, Все, цілую, до вечора, чуєш - обід пополудні. *** Это раннее зимнее утро, продрогший февраль. Редкий свет из окна у домов мирно спящих напротив. Ночью словно гостил мимолётно заблудший мистраль И оставил тебе круасан и парующий кофе. Чтобы утро твоё было тёплым и нежным как ты, Пробуждение лёгким от прикосновенья губами, А улыбку твою повторяют украдкой цветы, И конечно же я, что смеёшься, я вижу, глазами. Стопка книг и бумаг на столе заждались твоих рук, Да, сег

Ліс шепотів нам щось, що вічне, й не мене, Про щось таке, що і для нас з тобою знано Ми впізнавали в тому шепоті себе, А в нас знаходили іще нове жадано. Шуміли крони піднімаючи птахів, Кружляло голову від погляду у гору, А може бути від очей твоїх з-під вій, Від теплих рук твоїх, під посмішкою твою. Все пахне листям, і повітря і вітри, Таким п’янким, як щойно спеченого хліба. В палітрі жовтого з червоним Я та Ти, Там, десь на обрії дороги ніби в небо. *** Нам тихий лес шептал о вечном,что всегда. О чем-то том, что и для нас с тобой знакомо, Мы узнавали в этом шёпоте себя, И находили даже то, что было ново. Шумели кроны поднимая в воздух птиц, И голова слегка кружилась видя это, А может быть от этих глаз из под ресниц, От этих рук, от их тепла, улыбки света. А воздух был наполнен запахом листвы, Таким пьянящим, как горячий запах хлеба, И красно - жёлтая палитра, я и ты, На горизонте где дорога входит в небо. 23.02.2021

Він все б’є по карнизу, то лагідно, швидко, то так, Наче знає такт серця, думки, потаємніші самі, Що дають йому сили, знання, що важливе, що як, Про кохання колись, або пошепки, тихими снами. Він стукоче у скло, так спокійно, так впевнено, так, Наче знає-чекаєш, про все, наче, знає і більше. І що краплі із неба так схожі на дощ, все ж ніяк. Бо насправді вони, це щось глибше і довше, чи інше. Він пульсує, співає, він грає та слухає нас, Як ти спиш на плечі, на моєму, всміхаючись ніжно. Та чекати до ранку очей твоїх блиск водночас,  Що скорив нас обох, нам і важко і солодко втішно. А долоня на грудях твоїм мене гріє теплом, Як невидимих клавіш торкаються начебто пальці. В нас до тебе з дощем є щось спільне, та вже за вікном Прокидається день, тож пробач. Ти чудова уранці.  *** Он стучит по карнизу, то тихо, то быстро, то так, Словно знает такт сердца и те потаённые мысли, Что ему помогают стучать, что так важно, пустяк. Иногда о любви, иногда тихим шепотом- выспись. Он стучит по с