Ігор Світлий

Я напишу про тебе олівцем, Ні, не в картині, я не є художник, А як моїй душі знайоме це, Я напишу віршовано, під дощик; Під перший промінь, райдугу в цвіту, Солодкий запах липового меду, Серед троянд у різних барв саду, Мелодію від форте до морендо. Нехай дзвенять від літер до рядка, І будять в людях задрімалу душу; Кохання серця виведе рука, Глибини почуття назовні рушив. Мені б дівочу передати суть, Та кажуть, що любов теж не без вади, Все ж вірю, Вищий виправдає Суд, Не зажадавши для любові страти. Я напишу кохання олівцем, І дощ рядками відіб’є по стрісі, Нехай твоя душа згадає все, І про кохання прошепоче серце. ***** Я напишу тебя в карандаше. Нет, не в картине, я ведь не художник, А как моей понятнее душе – Я напишу в стихах, под летний дождик; Под первый луч и радугу в цвету, Под сладкий запах липового мёда И буйство красок в розовом саду, Мелодию времён чудесных года. И пусть звенит побуквенно строка И будит в людях заспанную душу; Как любит сердце – выв...

Тихо йду по росі, Вранці подих легкий, розчиняється, Застигає туман наче крапля в зеленій траві. А я бачив у сні, Твоя сукня із вітром вітається, Неохоче світанок сестру визнає у тобі. Тихо йду по росі, Я босоніж, вологою жалило, Серце гонить тепло в прохолоді по змерзлих стопах. Я відчув уві сні, Навкруги пахне цвітом і травами, Смак солодкий, як той, що твої залишають вуста. Тихо йду по росі, Краплі перлами наче зриваються, Під ногами твоїми, можливо, на плаї, між гір. Я все бачив у сні, Ну а сни мої вірю збуваються. Я до тебе дійду. Я інакше не зможу, повір.   *** Я иду по росе, Утром ранним легко как-то дышится. Оседая, туман каплей стынет в зелёной траве. А я видел во сне Твоё платье от ветра колышется. И рассвет неохотно тебе признавался в родстве. Я иду по росе, Босиком, влага колется севером. И тепло гонит кровь по намёрзшим прохладой стопам. А я слышал во сне, Как вокруг пахнет цветом и клевером. Сладким вкусом любви, что подобен твоим лишь устам. Я иду по росе, Капли жемч...

Пролітають сніжинки пір’їнками легкими змах, Опускаються ніжно і тануть, цілують долоні, І кружляють, кружляють, кружляють над нами у такт, Ноги швидко виводять мелодію серця назовні Твоя посмішка сонце і з нею на серці тепло. І яскравий твій сміх буде кращий за музику вальсу. Серцю раптом так легко, коли поруч стукіт твого, Кров розносить тепло аж до самих, до кінчиків пальців. Ти смієшся, ховаєшся, пахнеш, як квіти весни, Та все губи відводиш грайливо, в твоєму полоні, Пролітають сніжинки пір’їнками, наче у сні, І твої, опускаючись, ніжно цілують долоні Я до себе тебе пригорну, буде падати сніг, Та кружляти навколо, і світ зачарованим буде, Будуть теплими руки твої на холодній щоці, І солодкими будуть в цілунку твої ніжні губи. /// Так легко пролетают снежинки одна за одной, Опускаются нежно и таят целуя ладошку. И кружат, и кружат, и кружат тактом надо головой. Незаметно для нас ноги сами выводят дорожку. И улыбка твоя словно солнце и с нею тепло. И задорный твой смех лучше музыки э...

Зима морозом вкрила скло, Та візерунок першим снігом, І ніч вдивляється в вікно, Заворожив сніжинок бігом. А там, під скрипом ліхтаря, В віршах кохання у поета, У час зимового вбрання, Так, раптом, бризом пахне літо. Чекає квітами каштан В коханні ніжного зізнання. Гірким, забутий, медом там, Свій перший смак розчарування. Пускають трелі солов’ї, Та за рядком наступних згадка, І у коханні на листі, На кому змінюється крапка… /// Зима завьюжила стекло, Плетёт узор ванильным снегом И смотрит ночь на свет в окно Заворожив снежинок бегом. А там, под скрипом фонаря, В стихах влюблённого поэта Вдруг в середине февраля Морским задышит бризом лето. И под цветами ждёт каштан В любви горячие признанья, Забытый горьким мёдом там Вкус первый разочарованья. Пускают трели соловьи И за строкою льётся строчка, Чтобы у сердца для любви Вдруг запятою стала точка. В віршах кохання у поета (3)  (Winter's Bloom) В віршах кохання у поета (1) В віршах кохання у поета (2) Вірш та пісні захищені авторським...

На Андріївському так тендітні тьмяні ліхтарі, Наче погляд твій ніжний, крізь снігом покрите волосся. Під ногами хрумтить, та веде у зимові сади Стежка сніжна, на ній я ялинка ідуча, здалося б. Лише тиша довкіл, мовчимо, під рукою рука. Тільки хрускіт, та вітер, лиш це, тільки вдих, тільки видих, Та ще рідкісний звук, наче ледве здригнеться струна, Нам доносить луна десь далеких зими краєвидів. Притискаєшся так до плеча, обсипається сніг, Я твій погляд ловлю, під яким як тремтяче-спекотно, Та ти знаєш, звичайно, наскільки до серця мені, І даруєш частіше цю посмішку ніжно-лоскотну. На Андріївському ліхтарі, тільки сніг, ти, та я, І ця стежка залита вузенькою смужкою світла. Лише тиша довкіл, мовчимо, під рукою рука, Тільки хрускіт, та видих і вдих, сніг кружляє із вітром... /// Фонари на Андреевском робки, нежны словно взгляд, Что роняешь украдкой сквозь снегом покрытую чёлку Под шагами тропинка хрустит и ведёт в зимний сад, Где, наверное, я так похож на идущую ёлку. Под рукою рука, мы м...

Сьогодні день без сонця, з ранку дощ. В легкої прохолоді бризом пахне. Глибокий подих, та тремтяче щось, Як уві сні, в нас обережно ахне. Пройде теплом, як брижа по воді, Вона проходить, та вкриває тіло, Росою квітку в кожній пелюстці, І будить в нас щось спляче, несміливо... Ти любиш дощ, та все що є із ним, Біг крапель, візерунки в склі прозорі, Як і цю мить, коли з тобою ми, Під тріск вогню танцюють дощ та море... Сьогодні дощ, Ти, я, Сьогодні. /// Сегодня день без солнца, дождь с утра. Прохладой легкой, слово бризом пахнет. Глубокий вдох, вскружится голова И что-то в нас неосторожно ахнет. И дрожь пройдёт, как рябью по реке, Она проходит покрывая тело, Росой цветок на каждом лепестке, И будит что-то спящее, несмело... Ты любишь дождь и всё, что есть о нём, И капель бег, и по стеклу узоры, Как этот миг, когда с тобой вдвоем, Под треск огня танцуют дождь и море... Сегодня дождь, Ты, я, Сегодня.… Наш дощовий день (1) (Rainy Day Romance) Дощ (2) Вірш та пісні захищені авторським правом...

Кориця в каві, несолодкий шоколад, Гвоздики крапелька в гарячу філіжанку. Жовтогарячий за вікном дрімає сад, Яскраво сяє вересневе сонце зранку. І теплий подих, у твоїх обіймах сон, У день недільний твій цілунок до сніданку, Що на губах моїх лишає кави тон, Твоєї ніжності, як в ранньому серпанку. Грайливе сяйво за вікном, дзвінкий твій сміх, Заплющив очі, наче гріє сонце душу, Хоча насправді все це від долонь твоїх, Твоїх очей, твого тепла, зізнатись мушу. Кориця в каві, несолодкий шоколад, Гвоздики крапелька, та ще, про що я знаю, Тобі шепоче, ще не сплячий, листям, сад, Моє до тебе, наче подихом: "Кохаю!"… /// Корица в кофе и несладкий шоколад, Гвоздики капелька в твоей горячей чашке. И красно-желтый за окошком дремлет сад, Под солнце яркое в сентябрськой рубашке. Дыханье теплое, в твоих объятиях сон, Воскресный день от поцелуя пробужденье, Что на губах моих, как легкий кофе тон, Как утро в дымке ранней, в нежности твоей я Игриво солнце за окном, твой звонкий смех, Закрыл г...

Він все б’є по карнизу, то лагідно, швидко, то так, Наче знає такт серця, думки, потаємніші самі, Що дають йому сили, знання, що важливе, що як, Про кохання колись, або пошепки, тихими снами. Він стукоче у скло, так спокійно, так впевнено, так, Наче знає-чекаєш, про все, наче, знає і більше. І що краплі із неба так схожі на дощ, все ж ніяк. Бо насправді вони, це щось глибше і довше, чи інше. Він пульсує, співає, він грає та слухає нас, Як ти спиш на плечі, на моєму, всміхаючись ніжно. Та чекати до ранку очей твоїх блиск водночас, Що скорив нас обох, нам і важко і солодко втішно. А долоня на грудях твоїм мене гріє теплом, Як невидимих клавіш торкаються начебто пальці. В нас до тебе з дощем є щось спільне, та вже за вікном Прокидається день, тож пробач. Ти чудова уранці. /// Он стучит по карнизу, то тихо, то быстро, то так, Словно знает такт сердца и те потаённые мысли, Что ему помогают стучать, что так важно, пустяк. Иногда о любви, иногда тихим шепотом- выспись. Он стучит по стеклу, та...

Рожевий захід сонця, сплески хвиль, На дотик, як весняні, ще холодні. Я маю із тобою пару крил Тримаючи в своїх твої долоні. Квітневий вітер ще такий стрімкий, В моїх обіймах зігріваєш плечі, Неначе під проміннями струмки, А ніч вкриває темним небом вечір. По хвилях місяць до твоїх очей, І в блиску губ із посмішкою грає, За хмари, виглядає, знов втече, Як наче щось сказати нам він має. Ми ідемо по самій кромці хвиль, Цих почуттів, та я напевно знаю: З тобою поруч маю пару крил! Цей день... цю мить... твоє кохання маю! Рожевий захід сонця, сплески хвиль… /// Закат из роз и всплески волн морских, На ощупь, как весенние, студёны. С тобою пара крыльев на двоих, Держу в своих руках твои ладони. Апрельский ветер всё ещё сильней, В моих объятиях согреваешь плечи, Как под лучами солнышка ручей, Ночь покрывает тёмным небом вечер. Луна по волнам до твоих очей, И в блеске губ улыбкою играет, Из тучи выйдет, спрячется за ней, Сказать ли, нет, нам что-то всё решает. Идём с тобой по самой кромке вол...

Змерзлий лютий та ранок зимовий, на вікнах вуаль, Що навпроти ще сплять, або спостерігають цікаво, Ніби в ніч гостював заблукалою миттю містраль, Залишивши тобі круасан та паруючу каву. Щоб твій ранок був теплим і ніжним, таким же як ти, А пробудження легким, на дотик губами до тіла. Крадькома квіти мріють твоєю красою цвісти, І звичайно що я, що смієшся, я бачу, очима. На столі стопки книг, та паперу, очікують рук. Середа - день сьогодні новий, аж ніяк сірі будні, Навіть в лютий птахи щось співають, луна перегук, Все, цілую, до вечора, чуєш - обід пополудні. /// Это раннее зимнее утро, продрогший февраль. Редкий свет из окна у домов мирно спящих напротив. Ночью словно гостил мимолётно заблудший мистраль И оставил тебе круасан и парующий кофе. Чтобы утро твоё было тёплым и нежным как ты, Пробуждение лёгким от прикосновенья губами, А улыбку твою повторяют украдкой цветы, И конечно же я, что смеёшься, я вижу, глазами. Стопка книг и бумаг на столе заждались твоих рук, Да, сегодня среда, н...

День новий філіжанкою кави аромоксамит, Або він починається чашкою з кольором чаю. І нехай зачекає на тебе, як кажуть, весь світ. Так, як я, світ очей твоїх кожного ранку чекаю. Або він починається з вітру, що любить тебе, Під час бігу з волоссям твоїм, відчайдух загравати, Де за кроком ще крок, та за колом, за кожним, нове, Та за кожним промінчиком ніжність мою відчувати. Або день починається з ночі, і з часу без сну, Бо ця ніч доторкнулася серця, збудила натхнення, Ти замрійливо кликаєш пензлем чарівну весну, Зустрічаєм зорю, ніч коротша від дня рівнодення. Нехай день починається ранком, що здійснює сни, Філіжанкою кави, чи чашкою з кольором чаю. Та нехай починається з того, що поруч є ти, Бо я дуже очей твоїх кожного ранку чекаю. /// Новый день с ароматного кофе, воздушный зефир, Или он начинается вкусом бодрящего чая. И пускай подождет тебя, как говорится, весь мир. Так, как я, свет очей твоих, каждое утро встречая. Или он начинается с ветра, что любит тебя, И во время пробежки игр...

Ліс шепотів нам щось, що вічне, й не мене, Про щось таке, що і для нас з тобою знано Ми впізнавали в тому шепоті себе, А в нас знаходили іще нове жадано. Шуміли крони піднімаючи птахів, Кружляло голову від погляду у гору, А може бути від очей твоїх з-під вій, Від теплих рук твоїх, під посмішкою твою. Все пахне листям, і повітря і вітри, Таким п’янким, як щойно спеченого хліба. В палітрі жовтого з червоним Я та Ти, Там, десь на обрії дороги ніби в небо. На обрії (1) На обрії (2) На обрії (3) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Спить кохана, ще зарано. Прокидається зоря. Небо чисте бездоганно, Місяць ледве догоря. Тепла, ніжна та тендітна, Квітка-сонечко у сні. У моїх обіймах світла Посміхається весні. На губах твоїх духмяних, Що неначе пелюстки, Відіп'ю пилок весняних, Неквапливо, щоб ковтки По краплинці, як росою, У клітинку, серця стук, Напивалися любов'ю Наче в спрагу з ніжних рук. В подушки твоє волосся, Як у білий свіжий сніг. Теплий стиглий цвіт колосся, Глибкий подих, дзвінкий сміх. У очах яскраве сонце, Кава з ранку запашна. Грає промінь скрізь віконце, Ти, та ранок, та весна. /// Спит любимая, так рано. Просыпается рассвет. В небе чистом, неустанно, Свет луны идет на нет. Так тепла, нежна, хрупка ты, Как цветочек, и во сне Ты в моих объятиях сладко Улыбается весне. На губах твоих и теле, Что нежны как лепестки, Отопью нектар весенний Не спеша я, чтоб глотки, Как по капельки росою, Учащая сердца стук, Наполнялись бы любовью, Словно в жажду с нежных рук. На подушках бел...

Немов стрілка годинника день перебіг середину, Та все ближче до позначки — вечір, я чую твій блюз. І долонька в моїй, я тебе обіймаю за спину, З перших нот, як і ти, посміхнуся, та плавно хитнусь. Ти як фея у русі легка, світ стає повільніше, Я у тебе в очах, у п'янкому волоссі твоїм Після холоду дня, нам спокійно стає, та тепліше, Ллється дощ за вікном, та у склі відбиває свічки У цій ніжності все, у цій музиці, більше чи треба, Такт за тактом тече, та повторює, я не зіб'юсь, Я твій погляд ловлю наче перший, що зоряне небо, А цей вечір звучить, як кохання безкрайнього блюз. ***** Словно стрелка часов день давно пробежал середину, И подходит к вечерней отметке, я слышу твой блюз. И ладошка в моей, я тебя обнимаю за спину, С первых нот, как и ты, улыбнувшись я тоже качнусь. И в движении лёгком ты очень похожа на фею. Я в глазах глубоко, в аромате пьянящих волос, После холода дня нам становится снова теплее. Робкий свет от свечей и по окнам стекающий дождь/ В этой нежности всё, в...

І було холодно, і падав дощ, чи сніг, Але бруківка вкрилась кіркою із льоду Його колов її пальто комір із криг, Ії щока, що недоголена у моду. В розмитих відблисках тьмяного ліхтаря Вітрин неонових, як холоду світіння, А їй здавалося теплішого нема, Йому - життя не мало більшого воління. Хтось милувався на ходу, та біг дивак, Про щось в думках, та мріях, забувався знову Тонкою пряністю тютюн вдавав на смак, Ховали вікна від очей домів за штору Запнути щільно б так ... “Ну що ти там завмер? Замерзну зараз же, бо вовком стогне вітер” А в мене раптом пригадались, як тепер, Твоїх очей той блиск, ліхтар в тьмяному світлі. Як було холодно, і падав дощ чи сніг, І каблучки збивали лід у стін каплички, Ніжніше шовку були щоки, хутро з криг, І губ вологих, дотик, мокрі рукавички... /// И было холодно, и падал дождь ли снег, Но покрывалась тонкой коркой льда брусчатка. Его колол её пальто промёрзший мех, Её, щека его, что выбрита не гладко. В размытых отблесках притухших фонарей Витрин неоновых х...

Мені наснився літом білий сніг – Мороз в рожеве розфарбує щічки, Сніжинки в цьому кольоровім сні Блищать на віях мов святкові стрічки. І якось так, і холод і тепло Змішалися у почуттях коктейлю, Мені не сумно, ні, і не було, І лагідно на серці не від хмелю. Мені наснився літом білий сніг - Зима, яскраве сонце, сяйво ніби, І як луна ласкавий твій: "Привіт!", Та ніжне твоє: "Ти мені потрібен" Дощ краплями постукує у скло, Прокинувся, цілую, обіймаю. До мене ближче линеш у тепло Прошепотів в липневу ніч: “Кохаю” /// А мне приснился летом белый снег - Мороз рисует розовым на лицах, И в этом ярком разноцветном сне Блестят снежинки на твоих ресницах. И как-то вдруг и холод, и тепло Смешались в этом чувственном коктейле. Нет, мне не грустно, нет, мне хорошо, А может, даже лучше, чем веселье. А мне приснился летом белый снег - Зима под ярким солнцем и без стужи... И как звучал твой ласковый: "Привет!", И нежное на ушко: "Ты мне нужен..." Стучится дождик ...

Най твоєї ніжності ковток Хоч до серця ближче - по ковточку... Легкого торкання у висок Жару губ, від поцілунку в мочку Легкої на дотику руки По плечу, спині коли по щічці У долонях відчувать твої Пальчики за пальці, погляд в вічі... Най твоєї ласки трохи, мить, Ледь помітну, наче у серпанку. Досить буде щоб скорити світ Щастя пити із зорею ранку Може це з дитинства, та мине, Бо роки, дедалі, до рядочку... Пий кохання, на ковток хмільне Втім, що ні, звичайно - по ковточку… *** Мне твоей бы нежности глоток, А вернее будет – по глоточку – Лёгкого касания в висок, Жара губ целующих за мочку, Краткого скольжения руки По плечу, спине, когда по щёчке, И в ладошках чувствовать твои, Пальчики за пальцы, знаешь, в общем … Мне твоей бы ласки по чуть-чуть, Пусть такой, ну вот едва заметной, Хватит, чтобы мир перевернуть, Чтобы счастье пить с зарёй рассветной. Может это с детства, и пройдёт, Может, повзрослею, годы в строчку… А пока прими любви глоток, Впрочем, нет, конечно - по глоточку… Ніжніст...

Таких як ти лише любити слід, З надією та вірою прощати, Як янгола тебе боготворить , Життя твоєю ніжністю вінчати. Таких як ти втрачати - мов життя, Я всьому вдячний, що звело з тобою, Що серцю ти відкрила почуття, Ті почуття, що названі любов’ю. Таких як ти на світі більш нема І ні до чого пошук починати Дороги зір у небі недарма До тебе знову будуть повертати. *** Таких, как ты, возможно лишь любить. Прощать за всё, надеяться и верить, Как ангела тебя боготворить И жизнь твоею нежностью лишь мерить. Таких, как ты, никак нельзя терять. Всему спасибо, что свело с тобою, Что сердцу суждено было узнать О чувстве называемом любовью. Таких, как ты, на свете больше нет. И в поиск ни к чему, поверь, пускаться. По картам, звезд движенью и планет К тебе дороги будут возвращаться… Таких як Ти (1) Таких якТи (2) Таких як Ти (3) Таких як Ти (4) Таких як Ти (5) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Так, буде ще квітень, квітуч, як співуч менестрель. Фарбує весна чорно-білї зими покривала. Розчесані пензлі, готова до дій акварель, І обрано сукні весняного першого балу. Написані ноти, по партіях складено трель, І все лиш чекає руки диригента у гору, І першою вступить, як сяйвом на сонці крапель, В мелодію, ритму, дзвінкого пташиного хору. Прислухайся, може, почуєш, як б'ється в тобі, Як вторить, учасник оркестру, глибоке і чисте, Так серце говорить — кохаю, і навіть тоді, Коли нам здається, що зараз не час і не місце. Так буде, бо звісно, весна неодмінно прийде. Природи закон, адже знаєш, все ходить по колу. І жар поцілунку розтопить з тремтінням усе, Що зима замела у душі, і до самого долу Так, буде ще квітень, і буде квітуч, запашний... *** Да, будет ещё и цветущий, душистый апрель. Раскрасит весна чёрно-белой зимы покрывала. Расчесана кисть и готова уже акварель, И выбраны платья весеннего первого бала. Написаны ноты, по партиям сложена трель, И всё ожидает лишь взмаха руки...

Легкий подих весни. Ти його відчуваєш? Вже до шостої ранку світанок встає, Переспівом птахів за віконцем лунає, Або променем ясним торкнеться тебе Як долонею я, по щоці твоїй ніжній, По спадаючих хвилях волосся, губам, Що всміхаються зранку ще спляче, неспішно, Так і манять відпити цілунку бальзам. Знаєш як я із ранку чекаю це диво, Невгамоване серце тремтить між грудей, Як на мій «Добрий ранок» я бачу щасливих, Із під вій твоїх погляд коханих очей. /// Лёгкий запах весны. Тебе слышится тоже? И уже до шести просыпаясь, рассвет Пеньем птиц за окном, как играясь, тревожит Своим ярким лучом, прикасаясь к тебе, Как ладошкою я, по щеке твоей нежной, По спадающей чёлке, едва лишь - губам, Что в улыбке красы просыпаясь неспешно Так и манят испить поцелуя бальзам. Знаешь, жду, как увидеть с утра это чудо, В сердце дрожи поверь не унять мне сейчас, Из-под тени ресниц, на мои – С добрым утром - Две искры твоих ласковых, любящих глаз… Подих весни (1) Подих весни (2) Подих весни (3) По...