Ігор Світлий

Прокидаєшся... Пещу твоє волосся – По щоці і до скроні, за вушко, шию. У очах твоїх стільки проміння сонця – В них кохання свої починає хвилі. Пригортаю до себе, ще трохи сонну, У твій подих гарячий вустами лину. І відчутно любові солодку мову, Як гончар відчуває в долонях глину. Я вдихаю тебе, як весну уранці, Як небес світанкових глибокий подих. І стискають долоні в долонях пальці, Коливаються хвилі гарячі, довгі. Хай тривають ці миті у вічнім русі, Як весна, що пробуджує світ невпинно. Бо для щастя не треба нічого більше – Лише ти у коханих обіймах, рідна. Пригортаю до себе... ще трохи сонну...   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Я тепер навіть глибше дихаю, Усміхаюся значно більше, Та радію дрібницям з митями – Світ тепер назавжди став іншим. Ти смаками любов наповнюєш, Відкриваєш нові та кращі, І кохання говорить творами, І слова, наче подих, справжні. Їх шепочу тобі схвильовано, Ти приймаєш із вуст вустами, Серце серцем твоїм ціловане, Напувається почуттями. Ми єдині у цьому подиху, У сплетінні тепла і мрії. Все, що маю – в твоєму голосі, Все, що хочу – в твоїх обіймах.   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Ген летять гуси дикі клинами... Усміхаєшся, кажеш: "Я бачу". І примружено в небо очами, З-під долоні: "Вітаааємо! Вдааачі!" Старовинних співає веснянок Теплий вітер, торкає обличчя, Пахне водами талими ранок, Тонко кавою смаком кориці. Я твої, моя дівчинко, плечі Із турботою знов обіймаю. Ти мої почуття, подих, серце. Я тебе до безмежжя кохаю. Я дивлюся у рідне обличчя, Не сказав — тільки-но починаю... Ти цілуєш крізь сміх: "Зупинися. Я тебе теж, мій світлий, кохаю..." Ген летять дикі гуси клинами... Нас з весною промінням вітають... Ми стрічаємось ніжно вустами І шепочемо разом: " Кохаю". Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Ранковий спокій за вікном, і навесні Пташиний спів стає все більше голосним, І щось нагадує з минулого давно, Та згадка тане поміж світлом і вікном. Не тиша робить цей світанок чарівним, А подих твій, що ледь торкається щоки, Не тиша ніжністю відгукує в мені — Ранковий дотик твій, як лагідний привіт. У цьому дотику — немовби цілий світ, Де кожен шепіт наче ніжний теплий цвіт, Що розпускається у тиші чарівній. А кожен погляд — промінь сонячний, живий. Весна приходить не у шелесті вітрів, А серед ніжності твого кохання слів, Я вдячний долі, що у світі поруч ти, Ранковий спокій у обіймах, у твоїх...   Твій Дотик. Весна (The Touch of Your Spring)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Пригорни мою голову ближче собі до грудей, І нехай твої теплі долоні триматимуть міцно. Охопив її тишею — в ній тільки серце твоє, Його шепіт до мене у подиху — ніжний, ритмічний. Ти торкнешся вустами чола — затихатиме гул, І розчиниться біль у цих дотиках, теплих, ласкавих. І зникатиме дивний, нав'язливий цей перегук... Опускаються плечі, твій затишок… Я засинаю. Залишаєшся поруч — між мною і втомою ніч. Чи ти звикнеш до цього із часом? Та я не питаю. Тільки серце шепоче твоє, що не чутиму — Ні. І я вголос, крізь сон, наче відповідаю: кохаю... Чую — ти засинаєш, за вікнами вітер гуде. Тільки стукіт годинника, тиша… і наче незвично. Пригорни мою голову ближче собі до грудей, І нехай твої теплі долоні триматимуть міцно. Ти мій затишок / Пригорни мене ( You are my coziness) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Ти в ритмі серця впізнаєшся у рядках, Я викарбовую тебе в собі потрошку. В моїх замружених від посмішки очах — Все задоволення, в кутках — легенькі зморшки. Так, так, я знаю — це зворушує тебе. Ти це повторюєш завжди, я не хвилююсь. То тільки час... Ну ось, смієшся знову. Все, Ходи до мене — обіймаєш і цілуєш. Не чути музики, ти починаєш рух, Щокою вздовж щоки, так міг би цілу вічність. Близький твій подих, аромат, цей дотик рук, Це особливі відчуття, чутлива ніжність. Ти в ритмі серця відбиваєшся в словах, Я викарбовую тебе в собі потрошку, Ти бачиш все в моїх закоханих очах, І навіть любиш ті легкі в куточках зморшки… Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

З морозу кімната теплом зігріває лице. Ключі — на комод, поверх сумочку, дві рукавички. У лівому чоботі блискавка... «Знов застряє!» Знімаєш за правий і тягнеш — все швидко, як звичка. Розстебуєш гудзики, швидко знімаєш пальто. Спадає з гачка... перехоплюєш, вішаєш знову. Вітальня, кімната... Ось вже відчиняєш вікно, Гардину смикнула — розводиш у сторони штори. Дві теплі долоні лице закривають твоє... І ти відчуваєш, як твій перехоплює подих... Кладеш на долоні свої — ти вже знаєш усе... Змішалися в серці одразу і радість, і подив! Нестримуєш посмішку, линеш в обійми мої, Вуста ще з морозу, жадані, за все найсолодші, І вітер зимовий розтанув у ніжнім теплі, А втому і холод розвіяли дотики ночі. Суботній світанок. Будильник сьогодні мовчить. Пригадуєш щось..., сон минув..., ти сидиш вже у ліжку. Тебе пригортаю до себе, "Здалося на мить..., Ти тут... що наснилося..." "Поруч кохана, я близько". Неділя. Лапатий кружляє за вікнами сніг, Сніжки, сніговик із морквиною - ...

Тебе огортаю словами. Думки — вже слова. Долоні мої зігрівають утомлені плечі. Твій подих повільний, легкою стає голова, під пальцями дотик глибокий, м'який, обережний. Тепло розтікається хвилею тихою в ніч... Як сонце, що плавно ховається в хмарах рожевих. Від пальців струмочками спокій спливає до ніг, змиваючи втому на видиху... ніжно... чуттєво... Блукають плечима і спиною, нижче, назад... Та лагідно вже повертає — волосся, до шиї. Ти трохи тремтиш, наче листям схвильований сад... Від вітру, що лагідно їх та тендітно ліліє. У пальцях — мов хвиля, що лагідно пестить пісок... Легкими спіралями спокій наповнює тіло. Тебе обіймаю і разом до самих зірок... У кожному русі кохання, ще мить… полетіли...  Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

    Усміхайся, будь ласка, частіше, я прошу — всміхайся, Бо цей світ стає кращим від того, що в ньому є ти. А почути тебе і побачити — два види щастя, Я не знаю, за що, та цей світ дарував їх мені. Час пливе, забираючи спогади в хвилі весняні, І зникають у ньому далекі уривки розмов, Та допоки ти поруч, я вірю: не згасне кохання, Бо в цій усмішці все оживає і світ, і любов. Усміхайся, бо саме у ній — у цій усмішці щирій, Відбивається світло, що серце тримає в собі. Навіть час перед ним відступає, зникає і прірва, Бо в цій усмішці я віднайдуся завжди у тобі. Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Він дзвінкий, як буває на ранок пташиний сонет. О, цей сміх... Відчуваю — торкається самого серця. Він живий, такий щирий, безмежно чарує мене, Наче річка у горах — співає і лагідно ллється. Твоя посмішка змінює день і його післясмак, Немов сонце, торкаючись ранку, в тендітних проміннях. Як горнятко ранкової кави, без неї ніяк, :) Аромат, що розвіює втому й дарує надію. Я не втримаюсь, ні! За тобою сміюся також. Я не можу й не хочу приховувати це від тебе, Як не стримати хмарам, спадаючий краплями, дощ, Так своїх хвилювань не ховає закохане серце.   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Я обережно відкриваю записник – Твої думки, рядки, написані для мене. Де кожне слово означає оберіг, Воно щасливе, ніжне, тихе і натхненне. Ось перший аркуш — в ньому теплі дні та сміх, Немов проміння сяє світлом у долонях. А далі — дощ, солоні краплі скорих злив, Сліди зими – вони приховані на скронях. Сідаєш поруч, тихо голову кладеш Мені на ноги, коси шовку на колінах. Я пещу пальцями твоє лице і ще Шепочу лагідно: "Моя ти ніжність, крила". --- Летять сніжинки, сяє ясно диво-сніг. Що буде завтра – ми про це іще не знаєм... Я відкриваю телефонний записник, Гудок... твій номер... зумер: "Я тебе кохаю".     Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Схилила голову, блищить дзеркальне скло, Спадають хвилі, розпускаючись у шовку. У них пірнає гребінець, пливе човном, На мить затримавшись, він поринає знову. Змахнула лагідно — мов річка по плечах Спадає темінь, тріпотить в імлі, та грає. І запах трав, весняних квітів... Ми в лісах, Ми десь далеко вже, неначе тихим плаєм... І я завмер, немов розгублений в думках. Біжать долонею крізь пальці води спаду. Здригнувся подих... Бачу у твоїх очах: "Ти щось задумав вже? Кажи. Я бачу, правда?" "А що, я міг би загубитися між хвиль? Вони могли б мене сховати з головою?" А ти всміхаєшся і мружиш погляд свій, Та вже схиляєшся повільно наді мною... --- І ми далеко вже — на плаї, у лісах... Спадають хвилі, розпускаючись у шовку. Здригнувся подих... Погляд — у твоїх очах. На мить затримавшись, ми поринаєм знову... У шовку твого волосся  (In the silk of your tresses) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

  Стали зими у холоді теплими, За ночами коротшають дні, Вже твій день промайнув з привітаннями, І  готуються до коляди.  Я шепочу ім’я твоє придихом, По складах, а на кожен — тудух. Наче весни у звуках і літерах, В твоїм імені квітнуть й живуть Я кохаю тебе, і у ніжностях Між цілунками, мила моя. Я повторюю в різних відмінностях — Ніжні літери твого ім’я… Я шепочу його знову придихом, Вголос ніжно лунає воно. В цьому щось чарівне, наче видиво, В ньому дихає наша любов… Стали зими у холоді теплими, За ночами коротшають дні, І твій день промайнув з привітаннями, Вже готуються до коляди. Між поцілунками (Among Kisses)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Про минуле мовчу, та воно не мовчить у мені. Ти у ньому, здається, завжди говорила зі мною. Ця мелодія грає — твій голос вплітається в мій. І ця посмішка краєм, що стримуєш, серцю знайома. Відчуваю твій подих крізь час, теплі очі твої. Ти в мені залишаєш відбиток на кожному кроці. За тонкою межею зі слів починаються сни, Та, можливо, то мрії чи спогад у теплій долонці. Це щось більше за спогад і мрії, бо це відчуття. І твоїм ароматом наповнено швидко кімнату. Ти все ближче до мене, у світлі приглушене бра. Нерішуче цілую — вуста твої відповідають. Ніби час зупинився, між тінями гра на стіні. У цій миті вже більше за слово, за пристрасний погляд. Серце б’ється у ритмі твого, тихо спиш на плечі... Вже не знаю напевно, це мрія, реальність, чи спогад... Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

  Дощем осіннім ніч співала, Шепоче листям тихий ліс. В цю ніч, я знаю, ти не спала – У віршах сон лишав свій слід. Від чаю пар повільно в’ється, З плеча сповзає теплий плед. То засумуєш, то смієшся, Свічки малюють силует. Гіллям у шибку б’ється вітер, І на стовпі скрипить ліхтар, Та у твоєму вірші літо, У теплім вечорі бульвар. Ти пишеш ніжно про кохання, Про серця світле почуття. Ось рима вже лягла остання, Зі слів останнього рядка. Поправив плед, ковточок чаю, Годинник б’є про час вночі, І трохи вже з нудьги зітхаєш, О, світ римований краси… Дощем осіннім ніч співала, Тебе у сні вкривала млість, Мені, мов пошепки, нежваво, Твої рядки читає ліс… Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Читай написані рядочки, Душею, більше проміж них. Там, де несуть три крапки мовчки Ковток квітучої весни. У ній світанки гомінливі, Під звук пташиних будять гамм. Із ними ранок, моя мила, Нехай я тут, а ти — десь там... Читай мій дотик поміж літер, Мій ніжний подих поміж фраз, Відлуння слів, що шепче вітер І про любов в моїх очах. Там те, що я не вимовляю, Що серце береже, мов скарб, Де залишаються печалі, Що не вміщаються в слова. Рядки палають від любові, Дарують дні безмежжя снів. Про все наповнене тобою, Ти прочитаєш... між рядків... Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Удвох з тобою. Просто поруч,  І це — зігрітися бажання.  Минуле тінь кидає нову,  Втомилось серце жити задля.  Як немовля, я вчуся знов:  Є світло, щастя і любов.    Під частий, гулкий стукіт в грудях  Тобою дихати, тремтіти,  У почуттях, немов у дюнах,  Себе від світу загубити. І віднайтись в твоїх очах,  У поцілунках на вустах.    В усьому відчувати щастя,  Тривог і сумнівів не знати,  У перехресті наших пальців,  Тебе у ніжності кохати. І берегти тепло долонь —  На двох в сердець один вогонь.    Удвох з тобою. Просто поруч,  Торкатися твого обличчя,  В мовчанні, голоснішим слова,  До твого серця бути ближче. Щоб знов зійшлися відчуття:  Я поруч — твій, і ти — моя. Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Твої думки, твої чуття, твої слова, І ті слова, що не напишеш на папері, І ті слова, що розквітають у очах, Твої відкритими завжди лишають двері. Вони ведуть мене туди, де світло мрій, Де тиша лагідна співає колискові, Де навіть в сутінках душі сховавшись біль, Вже не такий страшний в очах твоїх любові. Вони лунають ніби подих і щораз, Мене торкаються, неначе промінь ранній. І знай що тиша між рядками твоїх фраз Для мене більше, ніж гучні у небі хмари. Мені так хочеться почути все в словах, Щоб ти відчула, як в мені це відгукнеться, І розчинятися вустами на вустах, І доторкнулося крізь тіло серце серця. Від серця до серця (Heart to Heart) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Муркочеш на вушко притишено ніжно: люблю... А шепіт твій, знаєш сама, як чуттєво хвилює. І нігтиком вздовж — від грудей, животом... ледь терплю, Твій пальчик повільно та вільно малює фігури. Вустами торкаєшся вушка — і хвилею жар! Волога по шкірі, як краплі роси, виступає... Твій подих гарячий, цілунок — солодкий нектар, Як хмелем тобою так млосно й ніжно сп'яняє. Мов равлик, повільно і ніжно ідеш до мети, У видихах теплих своїх хвилювань не ховаєш. Ти любиш наш світ і затримку у ньому хвилин… Чекати нелегко, та все ж я терпляче чекаю… Зіллємося, наче в одну, дві гарячі свічі, Всередині хвилі зросли, та ще трохи і небо.. Хтось може подумати тихо: « Вони не в собі...» Впівсили кохатися — це не про нас. Та чи треба? Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Із тишею ввібрало небо ніч, Безшумно в ній гойдає вітер гілки, Сховав альтану в сутінок відтінки, Прикрасить місяць стрічкою блакить. А я, твого торкаючись чола, Ловлю себе не вперше на цій думці: Як добре — доля, по єдиній смужці, У ночі цій з тобою нас звела. Тривожить серце дотик, наче шовк, Твого тепла, що не дає зомліти, На стриманість не залишає миті, Щоб не сказати слова про любов. Вдихає тишу ніч, а я — тебе. Гойдає вітер нас, гойдає гілки. Під щось повільне, з тріском на платівці, Тебе зі мною прошу бути ще. Прошу тебе (My Plea) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)