Ігор Світлий

  Осінь, день вже коротший, ніж крони дерев у каре, Вітер лине з ріки, не холодний, не теплий, потроху. Ми п'ємо із тобою, без цукру, на смак, "Ловаре"*, Пар під подих м'який, видає у повітрі вологу. Вечір, світло ліхтарне завбачно лишає кути, Навіть місяць і той, наче не загляда у квартиру, На тобі ароматом лишаються нотки духів, Залишається смак на губах чаю, трохи імбиру. Осінь тихо шепоче, мов спогад, той, що не мина, Кожен лист на асфальті – це мрія, що впала із неба. Саме це, зараз, поруч, і є тихе щастя життя, У повітрі одному, що ллється від мене до тебе. Вечір, день вже коротший, ніж крони дерев у каре, Вітер лине з ріки, не холодний, не теплий, потроху. Ми п'ємо із тобою, без цукру, на смак, "Ловаре", Пар під подих м'який, видає у повітрі вологу. * "Ловаре"  - Чай Lovare "Ловаре" (2) (Tea for Two in Autumn) "Ловаре" (1) "Ловаре" - Осінь (3) Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Сві...

Давай  уявімо нас сонячним ранком, У день неробочий, нехай вихідний, Дві чашки із чаєм у колір світанку Несу я босоніж крізь двері, кути. Розчесаний ледве, але вже в халаті, Чи є це важливим, чи є щось під ним? Та знаю, що знову від тітоньки Таї, Сусідки балконом приму стусанів, Бо в зубках несу я здобуту троянду, У бійці важкій, не піддавшись шипам, Здобув, та без дозволу  визнав, направду, Тому начуваюся, що ж, але ж там, Де з чаєм та квіткою, наче промінчик, Я сяючи сонечком, ніжним теплом, Тебе намагаюся марно збудити, Я навіть повірив, що скорена сном. І як не помітив  твій погляд грайливий, Коли чашки з чаєм я ставив на стіл, Ти миттю вхопив поясок, розпустила, Халат на підлозі, смієшся без сил. В ранковому сяйві, відчинені штори, Легенько штовхаєш плечем до плеча, Рожевиї щічки, вгамовуєм подих, Зі смаком п'ємо охолонувший чай.  /// Представим нас ранним и солнечным утром, Но в день не рабочий, давай в выходной: Две чайные чашки под цвет перламутра Вношу дверь...