Ігор Світлий

Вона ховається від світу, а світ ховається у ній, Немов маля у стигле жито, та не для того, щоб втекти. Ніщо її не здоганяє, сама приходить, йде сама, І за далеким небокраєм уранці сходить, як зоря. Вона торкається незримо, немов проміння у росі, І розчиняється у римах, в віршах лунає, як пісні. Вона — і тиша, і молитва, і відгомін далеких мрій, Туманом ранку оповита, та не зникає поміж днів. Вона сплелася з вітром в полі, несла таємні голоси, Де кожне слово — ніби доля, де кожен подих — між світи. Вона мовчить, але лунає у серці тих, хто зміг знайти, І світ у ній не помирає, а розцвітає навесні. Вона — як вічність у просторі, як дотик вітру між садів, Що в серці жевріє прозоро, десь проміж дійсності та снів. Вона — і сонце, і зітхання, і світла тінь серед дібров, Про неї — це не про бажання, про неї більше, про любов.   Про неї (She's the One)   Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)  

У тихому парку відлунюють кроки, Далекий проспект галасує вогнями, А зорі у небі, як прописом ноти, Повітря як спокій навіяний снами. Твоїми очима наповнюю погляд, Словами, мовчанням, насичую душу, Мелодію грає кохання на зорях, Та листями стелить, за те перепрошу. Мовчать телефони, між пальці долоні, Та посмішку світлом вихоплює місяць, Дощу наче краплі спадають зі скроні, І ніч зупиняє між до, час, та після. У тихому парку відлунюють звуки, А осінь гойдає думки наче снами. Тебе зігрівають мої теплі руки. Далекий проспект галасує вогнями. ***** У тихому парку, здається, відлунюють кроки, Далекий беззвучний проспект галасує вогнями, А зорі у небі, як в стані у нотному ноти, Та свіже повітря, як спокій навіяний снами. Твоїми очима охоче наповнюю погляд, Словами твоїми, мовчанням, насичую душу, Мелодію грає кохання цей вечір на зорях, Та листями стелить, за нього тебе перепрошу. Мовчать телефони, між пальцями наші долоні, Та посмішку світлом вихоплює соромно місяць, Дощу наче краплі спад...

Нам би зараз надовго, далеко-далеко у гори, Де смереки ховають усе від сторонніх очей, Де здається, ще трохи, на руки сідатимуть зорі, Там де вітер уносить мій голос на відстань ночей. Де порушує тишу лише шепіт, лагідний, річки, Де господарем спокій і затишок сталих лісів, А тобі у волосся ошатну вплітатиме стрічку, Сама осінь, ми поруч, і зайві плетіння зі слів. Під дощем, що буває стрімким, та від часу зухвалим, Я в обіймах сховаю тебе, довго не відпущу, Прислухаючись наче до чогось, та це лише краплі, Чую ліс, чую гори та руку на серці твою. Нам би зараз надовго, далеко-далеко у гори, Де смереки ховають усе від сторонніх очей, Де здається, ще трохи, на руки сідатимуть зорі, Там де вітер уносить мій голос на відстань ночей. Далеко - Зоряна тиша (2)  ("Far away" - "Hearts in the Mountains") Далеко - Зоряна тиша (1)  ("Far away" - "Hearts in the Mountains") Вірш та пісні захищені авторським правом Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)