Ігор Світлий

Ген летять гуси дикі клинами... Усміхаєшся, кажеш: "Я бачу". І примружено в небо очами, З-під долоні: "Вітаааємо! Вдааачі!" Старовинних співає веснянок Теплий вітер, торкає обличчя, Пахне водами талими ранок, Тонко кавою смаком кориці. Я твої, моя дівчинко, плечі Із турботою знов обіймаю. Ти мої почуття, подих, серце. Я тебе до безмежжя кохаю. Я дивлюся у рідне обличчя, Не сказав — тільки-но починаю... Ти цілуєш крізь сміх: "Зупинися. Я тебе теж, мій світлий, кохаю..." Ген летять дикі гуси клинами... Нас з весною промінням вітають... Ми стрічаємось ніжно вустами І шепочемо разом: " Кохаю". Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Ти в ритмі серця впізнаєшся у рядках, Я викарбовую тебе в собі потрошку. В моїх замружених від посмішки очах — Все задоволення, в кутках — легенькі зморшки. Так, так, я знаю — це зворушує тебе. Ти це повторюєш завжди, я не хвилююсь. То тільки час... Ну ось, смієшся знову. Все, Ходи до мене — обіймаєш і цілуєш. Не чути музики, ти починаєш рух, Щокою вздовж щоки, так міг би цілу вічність. Близький твій подих, аромат, цей дотик рук, Це особливі відчуття, чутлива ніжність. Ти в ритмі серця відбиваєшся в словах, Я викарбовую тебе в собі потрошку, Ти бачиш все в моїх закоханих очах, І навіть любиш ті легкі в куточках зморшки… Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

З морозу кімната теплом зігріває лице. Ключі — на комод, поверх сумочку, дві рукавички. У лівому чоботі блискавка... «Знов застряє!» Знімаєш за правий і тягнеш — все швидко, як звичка. Розстебуєш гудзики, швидко знімаєш пальто. Спадає з гачка... перехоплюєш, вішаєш знову. Вітальня, кімната... Ось вже відчиняєш вікно, Гардину смикнула — розводиш у сторони штори. Дві теплі долоні лице закривають твоє... І ти відчуваєш, як твій перехоплює подих... Кладеш на долоні свої — ти вже знаєш усе... Змішалися в серці одразу і радість, і подив! Нестримуєш посмішку, линеш в обійми мої, Вуста ще з морозу, жадані, за все найсолодші, І вітер зимовий розтанув у ніжнім теплі, А втому і холод розвіяли дотики ночі. Суботній світанок. Будильник сьогодні мовчить. Пригадуєш щось..., сон минув..., ти сидиш вже у ліжку. Тебе пригортаю до себе, "Здалося на мить..., Ти тут... що наснилося..." "Поруч кохана, я близько". Неділя. Лапатий кружляє за вікнами сніг, Сніжки, сніговик із морквиною - ...

    Усміхайся, будь ласка, частіше, я прошу — всміхайся, Бо цей світ стає кращим від того, що в ньому є ти. А почути тебе і побачити — два види щастя, Я не знаю, за що, та цей світ дарував їх мені. Час пливе, забираючи спогади в хвилі весняні, І зникають у ньому далекі уривки розмов, Та допоки ти поруч, я вірю: не згасне кохання, Бо в цій усмішці все оживає і світ, і любов. Усміхайся, бо саме у ній — у цій усмішці щирій, Відбивається світло, що серце тримає в собі. Навіть час перед ним відступає, зникає і прірва, Бо в цій усмішці я віднайдуся завжди у тобі. Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)

Він дзвінкий, як буває на ранок пташиний сонет. О, цей сміх... Відчуваю — торкається самого серця. Він живий, такий щирий, безмежно чарує мене, Наче річка у горах — співає і лагідно ллється. Твоя посмішка змінює день і його післясмак, Немов сонце, торкаючись ранку, в тендітних проміннях. Як горнятко ранкової кави, без неї ніяк, :) Аромат, що розвіює втому й дарує надію. Я не втримаюсь, ні! За тобою сміюся також. Я не можу й не хочу приховувати це від тебе, Як не стримати хмарам, спадаючий краплями, дощ, Так своїх хвилювань не ховає закохане серце.   Copyright © Ігор Світлий (Ігор Семіряжко)