Ігор Світлий

З морозу кімната теплом зігріває лице. Ключі — на комод, поверх сумочку, дві рукавички. У лівому чоботі блискавка... «Знов застряє!» Знімаєш за правий і тягнеш — все швидко, як звичка. Розстебуєш гудзики, швидко знімаєш пальто. Спадає з гачка... перехоплюєш, вішаєш знову. Вітальня, кімната... Ось вже відчиняєш вікно, Гардину смикнула — розводиш у сторони штори. Дві теплі долоні лице закривають твоє... І ти відчуваєш, як твій перехоплює подих... Кладеш на долоні свої — ти вже знаєш усе... Змішалися в серці одразу і радість, і подив! Нестримуєш посмішку, линеш в обійми мої, Вуста ще з морозу, жадані, за все найсолодші, І вітер зимовий розтанув у ніжнім теплі, А втому і холод розвіяли дотики ночі. Суботній світанок. Будильник сьогодні мовчить. Пригадуєш щось..., сон минув..., ти сидиш вже у ліжку. Тебе пригортаю до себе, "Здалося на мить..., Ти тут... що наснилося..." "Поруч кохана, я близько". Неділя. Лапатий кружляє за вікнами сніг, Сніжки, сніговик із морквиною - ...

Пролітають сніжинки пір’їнками легкими змах, Опускаються ніжно і тануть, цілують долоні, І кружляють, кружляють, кружляють над нами у такт, Ноги швидко виводять мелодію серця назовні Твоя посмішка сонце і з нею на серці тепло. І яскравий твій сміх буде кращий за музику вальсу. Серцю раптом так легко, коли поруч стукіт твого, Кров розносить тепло аж до самих, до кінчиків пальців. Ти смієшся, ховаєшся, пахнеш, як квіти весни, Та все губи відводиш грайливо, в твоєму полоні, Пролітають сніжинки пір’їнками, наче у сні, І твої, опускаючись, ніжно цілують долоні Я до себе тебе пригорну, буде падати сніг, Та кружляти навколо, і світ зачарованим буде, Будуть теплими руки твої на холодній щоці, І солодкими будуть в цілунку твої ніжні губи. /// Так легко пролетают снежинки одна за одной, Опускаются нежно и таят целуя ладошку. И кружат, и кружат, и кружат тактом надо головой. Незаметно для нас ноги сами выводят дорожку. И улыбка твоя словно солнце и с нею тепло. И задорный твой смех лучше музыки э...

Зима морозом вкрила скло, Та візерунок першим снігом, І ніч вдивляється в вікно, Заворожив сніжинок бігом. А там, під скрипом ліхтаря, В віршах кохання у поета, У час зимового вбрання, Так, раптом, бризом пахне літо. Чекає квітами каштан В коханні ніжного зізнання. Гірким, забутий, медом там, Свій перший смак розчарування. Пускають трелі солов’ї, Та за рядком наступних згадка, І у коханні на листі, На кому змінюється крапка… /// Зима завьюжила стекло, Плетёт узор ванильным снегом И смотрит ночь на свет в окно Заворожив снежинок бегом. А там, под скрипом фонаря, В стихах влюблённого поэта Вдруг в середине февраля Морским задышит бризом лето. И под цветами ждёт каштан В любви горячие признанья, Забытый горьким мёдом там Вкус первый разочарованья. Пускают трели соловьи И за строкою льётся строчка, Чтобы у сердца для любви Вдруг запятою стала точка. В віршах кохання у поета (3)  (Winter's Bloom) В віршах кохання у поета (1) В віршах кохання у поета (2) Вірш та пісні захищені авторським...

На Андріївському так тендітні тьмяні ліхтарі, Наче погляд твій ніжний, крізь снігом покрите волосся. Під ногами хрумтить, та веде у зимові сади Стежка сніжна, на ній я ялинка ідуча, здалося б. Лише тиша довкіл, мовчимо, під рукою рука. Тільки хрускіт, та вітер, лиш це, тільки вдих, тільки видих, Та ще рідкісний звук, наче ледве здригнеться струна, Нам доносить луна десь далеких зими краєвидів. Притискаєшся так до плеча, обсипається сніг, Я твій погляд ловлю, під яким як тремтяче-спекотно, Та ти знаєш, звичайно, наскільки до серця мені, І даруєш частіше цю посмішку ніжно-лоскотну. На Андріївському ліхтарі, тільки сніг, ти, та я, І ця стежка залита вузенькою смужкою світла. Лише тиша довкіл, мовчимо, під рукою рука, Тільки хрускіт, та видих і вдих, сніг кружляє із вітром... /// Фонари на Андреевском робки, нежны словно взгляд, Что роняешь украдкой сквозь снегом покрытую чёлку Под шагами тропинка хрустит и ведёт в зимний сад, Где, наверное, я так похож на идущую ёлку. Под рукою рука, мы м...