Зимове щастя

З морозу кімната теплом зігріває лице.

Ключі — на комод, поверх сумочку, дві рукавички.

У лівому чоботі блискавка... «Знов застряє!»

Знімаєш за правий і тягнеш — все швидко, як звичка.

Розстебуєш гудзики, швидко знімаєш пальто.

Спадає з гачка... перехоплюєш, вішаєш знову.

Вітальня, кімната... Ось вже відчиняєш вікно,

Гардину смикнула — розводиш у сторони штори.

Дві теплі долоні лице закривають твоє...

І ти відчуваєш, як твій перехоплює подих...

Кладеш на долоні свої — ти вже знаєш усе...

Змішалися в серці одразу і радість, і подив!

Нестримуєш посмішку, линеш в обійми мої,

Вуста ще з морозу, жадані, за все найсолодші,

І вітер зимовий розтанув у ніжнім теплі,

А втому і холод розвіяли дотики ночі.

Суботній світанок. Будильник сьогодні мовчить.

Пригадуєш щось..., сон минув..., ти сидиш вже у ліжку.

Тебе пригортаю до себе, "Здалося на мить...,

Ти тут... що наснилося..." "Поруч кохана, я близько".

Неділя. Лапатий кружляє за вікнами сніг,

Сніжки, сніговик із морквиною - знову на ганку.

Нові чобітки..., я знімаю твій лівий, я звик,

І цілую тепер тебе кожного-кожного ранку.

Ігор Світлий